Сорочка оздоблена вишивкою залишилась популярною формою народного мистецтва на всій території Тернопільської області до сьогодні.
Здавна українці шанували вишиту сорочку, бо вірили, що вона захищає людину. У вишитих узорах люди відображали те, що бачили довкола себе, і вірили, що виконана з любов’ю і заклинанням вишивка на сорочці довго оберігатиме від хвороби й лиха.
Вишивка має характерні особливості в усіх районах Тернопільського краю й відрізняється за композицією, технікою виконання, колоритом.
У кінці ХІІ ст. вишивали складні орнаментальні та сюжетні зображення технікою «вприкріп»: золоті нитки накладали одна біля одної на тканину й прикріплювали до неї дрібними шовковими стібками.
А ХІХ столітті у різних районах краю вишивка набула характерних особливостей. Для вишивки нинішніх Лановецького, Кременецького і Шумського районів властивий геометризовано-рослинний орнамент чорно-червоного колориту. Техніка вишивання — "хрестик", "набірування", "мережка", "прутик", "стебнівка", "козлик". А в Гусятинському р-ні, притаманна техніка "макове зерно", "колодки" в Борщівському р-ні, "стовпчик", "качалочки" у Козівському та Зборівському районах.
Поряд з вишивкою естетичне навантаження мали мережані узори, які застосовували з практичною метою, на швах, а також вводили в смугу орнаменту для естетичного ефекту. У Тернопільському районі мережки виконували натертими воском небіленими нитками.
У вишивці Бучацького району мотиви подавали великим планом і чітко. Лінії ромбоподібних узорів із гострими зубчастими вершками виконували низинкою. У деяких селах вишивали спеціальним стібком із дрібних круглих цяток, ніби з ґудзичків, які розташовували круглими розетками і півкруглими зубцями у тридільні мотиви. Ці так звані "кручені" узори, вишиті чорними або червоними нитками з додатком жовтого і зеленого кольорів, — особливість Бучаччини. Використовувалися шви: "гребінчастий", "перекладовий", "ретязь", "поверхниця", "обметування" та ін.
У Монастириському районі в композиції вишивки вводять геометричні фігури, а також 4-пелюсткові розетки, хрестики, зубці, косі й хвилясті лінії, що вишивають чорними, червоними, оранжевими, жовтими і зеленими нитками низинкою, гладдю та крученням.
Характерними елементами узорів Бережанщини є так звані «долоньки», а Борщівщини — "завитки", "баранячі роги", "ромбики", "есовидні знаки". Вишиванки із Борщівського і Заліщицького районів виділяються густими, без пробілів тканини, узорами, що вишиті поверхневими стібками (кучерявим швом, об'ємною гладдю) вовняними нитками. При орнаментальній подібності борщівської вишивки виділяються чорно-вишневим фоном, а заліщицької — червоно-золотистим.
В Гусятинському, Борщівському, Заліщицькому районах вводили у вишивки сорочок різні матеріали — бісер, лелітки, стеклярус та ін. Також в Борщівському р-ні за орнаментами і колоритом вишивок можна було розпізнати, з якого села дівчина чи жінка.
Закономірно що притаманна для усіх етнографічних регіонів України восьмипелюсткова зірка була поширена й по усій Тернопільській обл., але в кожній місцевості наділена власними художніми особливостями.
Вишивка білими нитками гладдю, вирізуванням, набируванням із використанням різних видів мережок (одинарні та подвійні стовпчики, шеляжок, гречечка та ін.) розвивалися не лише у північних, а й у південних районах Тернопільщини.
Соковита багатобарвність увійшла в місцеву вишивку на початку ХХ століття.
Високохудожня вишивка Тернопільської області зачаровує з першого погляду, адже її бездоганість у техніці виконання одна з найбільш складних та красивих в Україні.
Немає коментарів:
Дописати коментар