Нескорений дух молодих сердець

                         Україна 29 січня вшановує пам'ять Героїв битви під Крутами.                              Крути – одна з трагічних і водночас легендарних сторінок в історії українських визвольних змагань 1917-1921 років.

      Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року між Ніжином і Бахмачем на Чернігівщині, за 130 кілометрів на північний схід від Києва під час наступу на Київ військ більшовицької Росії під проводом полковника Михайла Муравйова. З кінця грудня 1917 року загін Першої Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького під командою сотника Гончаренка обороняв станцію Бахмач, важливий залізничний вузол на кордоні УНР і РСФРР.                         27 січня 1918 до них надійшло підкріплення з Києва – 1-ша сотня новоствореного студентського куреня, складена з добровольців – студентів Українського народного університету, київського Університету Святого Володимира (нині ім. Шевченка), гімназистів старших класів українських гімназій на чолі з сотником Омельченком.                Українські війська зайняли оборону біля станції Крути. Вранці 29 січня 1918 розпочався наступ на українські позиції 4-тисячного більшовицького загону. Українське військо, якому судилося вступити в криваву сутичку з цією ордою, налічувало близько 300 бійців Студентського куреню, 250 – Першої української військової школи та майже 40 гайдамаків – оце й усе.                                                                                                                                               Бій тривав до вечора, було відбито кілька атак, бойові втрати складали до 300 убитих, поранених, полонених. Командир Аверкій Гончаренко віддав наказ відійти до ешелону, який чекав за 2 км. Відступаючи, частина студентської сотні потрапила в оточення, відчайдушно атакувала, але сили були нерівні. Одна чота (взвод) студентів у сутінках втратила орієнтир і вийшла на ст. Крути, уже зайняту червоноармійцями. 27 полонених юнаків (студентів і гімназистів) було розстріляно. Наймолодшим полеглим було по 16 років.                                                                                                                                                        В радянський час могили полеглих під Крутами було зруйновано.                                              

     Після здобуття Україною незалежності подвиг героїв Крут зайняв гідне місце в пантеоні національної слави, став символом патріотизму і жертовності у боротьбі за державну незалежність.

    До уваги користувачів у нашій книгозбірні представлена книжкова експозиція "Крути - трагедія і перемога"

Соборність у наших серцях: від минулого до сьогодення

 

       Сьогодні, 22 січня, в день проголошення в 1919 році акту Злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки, відзначається День Соборності України.

      Офіційно свято було встановлено в 1999 році указом Леоніда Кучми. 22 січня також є датою інших пам'ятних подій української історії. У 1918 році в цей день була оголошена незалежність Української Народної Республіки. А роком пізніше в цей же день відбулося об'єднання УНР і ЗУНР. У 1990 це свято відзначили акцією "живий ланцюг" - мільйони людей від Києва до Львова взялися за руки, відзначаючи День Соборності.

                                                Велична і свята, моя ти Україно,

                                               Лише тобі карать нас і судить

                                               Нам берегти тебе, Соборну і єдину

                                               І нам твою історію творить!

До уваги користувачів у бібліотеці представлена дайджест-викладка "Соборність у наших серцях: від минулого до сьогодення".

Україна непоборна

     Ідея соборності для українців завжди була актуальною та наріжною. Підтвердження розуміння українським народом єдності – незалежно від політичних кордонів, які розділяли нашу територію, – можна знайти у різних епохах

   

     Свято День Соборності України щороку відзначається в одну й ту ж саму дату – 22 січня. Саме цього дня у 1919 році було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки.

   Акт Злуки увінчав соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття.

   Вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради, а вже за рік (22 січня 1919 року) на Софійському майдані в Києві відбулася не менш вагома подія – об’єднання Української Народної Республіки  і Західноукраїнської Народної Республіки в одну державу.

    Більш детальніше про цю важливу подію можна дізнатись із короткометражного документального фільму «Злука. День соборності України (з циклу Перемоги України)»

    Перше святкування Соборності відбулось 22 січня 1939 року у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час - автономній республіці Чехо-Словаччини. Цього дня під синьо-жовтими прапорами відбулась тридцятитисячна маніфестація населення, яке з’їхалось до столиці Карпатської України з усіх куточків краю згадати події 20-річної давнини.

 Офіційно в Україні свято встановлено Указом Президента України «Про День Соборності України» від 21 січня 1999 року No 42/99.

Вода цілюща і свята

 

    Опівночі перед Водохрищами вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Набрана з річки опівночі перед Водохрищами вода — цілюща; вона зберігалась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.

    Ще за тиждень перед Водохрищами колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі — «спеціалісти» прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували — теж з льоду — престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата».

   Ранком у церкві відбувається Богослуження. По Богослуженні весь народ іде процесією на річку до хреста.

  Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води.

   Після водосвяття всі люди повертаються до своїх хат... Поки мати або старша дочка подасть на стіл обідати, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочить їх у свяченій воді і кропить все в хаті та в господарстві; потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоці, дверях і миснику.

    Для кращого ознайомлення із традиціями і звичаями Водохрища Вам стане у нагоді книга Олекси Воропай "Звичаї нашого народу".

Пізнаймо Україну разом

 

Читання без кордонів

 

Українські народні звичаї і традиції у поезії і в рукотворах Марії Баліцької

 

Традиції на Старий Новий рік

     

   Сію, сію, засіваю, з Новим роком Вас вітаю! 

     Перший посівальник на Новий Рік звичайно буває і першим «полазником» — приносить до хати щастя. За народнім віруванням дівчата щастя не приносять — тільки хлопці, а тому й посівати дівчатам не годиться.            

      На Слобожанщині першого посівальника господиня просить сісти на порозі — «щоб кури сідали та курчат висиджували». Зерно після посівальника збирають і віддають курям — «щоб добре неслися».

       Колись були такі добрі господині, що сміття з хати не виносили від Святого Вечора аж до Нового Року — «щоб не винести з ним і своєї долі». Ранком на Новий Рік те сміття все ж таки виносили і сипали на одну купу в саду; там його підпалювали, воно горіло, і вогонь той мав чудодійну силу — ним обкурювали садові дерева, «щоб ліпше родили». Гуцули стрибають через такий вогонь, примовляючи на врожай.

     На західному Поділлі від Різдва до Нового Року хату замітають на дві половини. Частину сміття, що від середини до порога, виносять зразу ж, а те, що від середини до покуття, зберігають до Нового Року. А ранком на Новий Рік те сміття виносять із хати, висипають на воротах і запалюють; коли ж вогонь розгориться, стрибають через нього всі: господар, господиня, діти від найстаршого до найменшого — «щоб всяка нечисть на вогні залишилась і в новий рік увійти чистими!»

      На Київщині сіном, що було постелене на столі під скатеркою на Святий Вечір, господар перев’язує ранком на Новий Рік овочеві дерева в саду — «щоб нечисть на деревах не заводилась». Неродючі дерева «страшать»: стукають сокирою по стовбуру та погрожують зрубати, якщо і далі не будуть родити.

Сію-вію-посіваю,
З Новим роком вас вітаю,
Сію щедро із долоні
По долівці, по ослоні,
Засіваю вашу хату –
Будьте радісні й багаті,
Сію густо-перехресно –
На добробут людям чесним!
Промовляю з кожним кроком:
Миру всім! І з Новим роком!

Духовна криниця українських традицій

 

Чародійна ніч…

      Серед нашого народу існує поетичне повір’я, що новорічна ніч для віруючих людей «розкриває небо, і вони можуть просити у святих все, що їм забагнеться: перетворення води на вино, каменя — на хліб, глини — на мід».

      На Гуцульщині в цю ніч ґаздиня бере опівночі на голову чоловічу шапку і з хлібом та коновкою виходить до води. Там вона тричі занурює хліб у воду і примовляє: «Не хліб ся купає в воді, але я — в здоров’ї і силі!» Набираючи води в коновку, вона примовляє: «Я не беру воду, але мід і вино!...» Повертається ґаздиня до хати, всі сплять — ніхто нічого не чує. Вона навшпиньках, без найменшого шелесту підходить до своїх дітей і торкається їх голів мокрим хлібом, примовляючи: «Абисьте були такі величні, як святий Василь величний». У коновку ґаздиня кидає кілька срібних монет. Ранком на Новий Рік вся родина вмивається тою водою, і це «принесе щастя на гроші через увесь рік!»

     Ранком на «Меланки» ґаздині старанно змащують піч глиною — «аби не кляла, що немащена!»... Звечора на піч кладуть овес — «аби мала чим коня годувати, бо вона їде до міста на герць».

      Ніч проти Нового Року наповнена магічними діями, чарами. Все це — намагання розгадати своє майбутнє і забезпечити щастя й добробут на наступний рік.

Новинки нашої бібліотеки

Донато Каррізі  «Ловець невинних душ»

    Події детективного роману «Ловець невинних душ» розгортаються в Римі, що постає з уяви автора зовсім не таким, до якого всі звикли. Місто архітектурних шедеврів і мистецьких насолод окутане цілим павутинням злочинів на тлі містицизму. Люди безслідно зникають, як-от звичайна студентка із зачиненої зсередини квартири. Поліція вже незабаром розвела руками, і за пошуки дівчини взявся Маркус — спеціаліст із аномалій, що має здатність бачити послання зла в найзаплутаніших злочинах. На своєму шляху він зустрічає Сандру — інспекторку-криміналістку, чия робота полягає у фотографуванні місць, де сталося вбивство. Поки Маркус і Сандра намагаються розв’язати таємничу загадку, перед їхніми очима відкривається жахливий світ, схований у темних нетрях Рима. Світ так само досконалий, як і жорстокий. Світ гріхів і смерті.

Коллін Гувер « Без Меріт»

    У цьому зворушливому романі авторка наголошує на важливості чесності в сім’ї, умінні прощати, довіряти та бути уважнішими одне до одного. Це історія доволі незвичайної родини Восс, кожен із членів якої приховує силу-силенну таємниць. Зокрема, сімнадцятирічна Меріт вважає, що родичі її ігнорують. Дівчина починає вірити, що не заслуговує на любов і нікому не потрібна, тому ніхто не перейматиметься, якщо одного дня вони залишаться без неї — «без Меріт». Та, перш ніж укоротити собі віку, Меріт вирішує розкрити всі таємниці й змусити членів сім’ї нарешті визнати правду одне про одного. Усі Восси повинні припинити брехати, визнати свої проблеми, налагодити теплі стосунки, а Меріт має відкритися дружбі, приязні й справжньому коханню

Дарина Гнатко «Тінь аспида»

    Еллі здавалося, що Тимур — її доля. Він обіцяв їй розкішне життя в Йорданії. Та натомість виявився одним із торгівців «живим товаром». Елла опинилася на чужині, у полоні в жорстокого та небезпечного Хасана. Випадково її помічає Мурат, племінник Хасана та його цілковита протилежність. Він миттю закохується в горду українку, і про цю пристрасть дізнається одна з дружин Мурата — Фатіна. Відтепер Елла опиняється між двох вогнів… Беззахисна невільниця, життя якої нічого не варте. Мурат — її остання надія на порятунок. А вона його остання надія на щастя…

Ярослава Дегтяренко «Зраджений гетьман»

    Осінь 1658 року.

    Цар Олексій оголошує Україні війну. Лесько, намагаючись повернути кохання Олесі, дізнається, що вона вийшла заміж за іншого. З розбитим серцем хлопець кидається у вир війни, чекаючи нагоди загинути як справжній воїн. Але, схоже, на нього покладена важлива місія і помирати йому зарано. Тим часом гетьман Виговський шукає союзників, щоб протистояти військовій агресії Московії.

    Поки гетьман зайнятий війною, усіма забутий Юрась Хмельниченко, піддавшись на вмовляння свого дядька Якима Сомка, організовує проти Виговського змову. Ситуація в країні стає напруженою. Чим обернеться для України прагнення волі?

 Джоан Гарріс  «П'ять четвертинок апельсина» 

    Фрамбуаза отримала дивний спадок від матері. Її брату дісталася ферма, старшій сестрі — винний погріб, сповнений бурштиново-сонячних пляшок, а Фрамбуазі — альбом з кулінарними рецептами. Не багацько… Але на берегах зошита впереміш зі старовинними рецептами різноманітних смаколиків вона знаходить загадкові нотатки. Секрети та зізнання матері. Життя, яке вона так ретельно приховувала від дітей, у часи війни й окупації. Маленькі радощі й прикрощі, потаємні думки, дитячі образи та щира сповідь жінки, що боялася любити. Минуло стільки років. Лишилося стільки запитань. Відповіді на них — у цьому старому щоденнику. Настав час розкрити моторошні таємниці минулого. 

Дмитро Кишеля  «Дай сили заплакати»

   «Боже великий, дай мені сили заплакати дай мені духу пережити цю трагічну обставину, яку не можу змінити», — благав герой цієї щемливої історії над труною коханої. І в ті хвилини світ «непізнаної радості, незбагненної таїни, краси і ніжності бентежних сподівань і далекосяжних мрій», який недавно ще так солодко йшов їм із Віоланною назустріч, «раптово зімкнувся мертвою хвилею і невимовною тугою скам’янів у грудях».

   А потім волею незбагненних обставин він опинився на межі світів і в недоступних людині просторах. Йому відкрилося земне і позаземне буття. І навіть себе він побачив у зрілому майбутньому.

Віоланна була з ним у всіх його днях, на всіх дорогах, у всіх думках, вела його світами, дарувала терпкі й світлі, наче «ясминовий дощ», здивування. І в цьому стані буття-небуття він пізнав з нею те, чого в земному житті вони не знали.

   Дмитро Кешеля писав не фантастичний роман. Це — глибокий і тремтливий роздум про людину і сили, які тримають її у світі. Про вічність її. І про любов, без якої неможливі і вічність життя, і вічність людини, і вічність любові. У цьому світлому романі — не трагізм двох романтичних сердець, а потужний струмінь життя. 

   Багато думок, цінних для самопізнання і пізнання світу, й емоцій, без яких кам’яніє серце, прикликає цей роман-видіння, роман-одкровення. 

 Лора Маршалл  «Запит на дружбу»

    Це почалося ще в школі. До класу Луїзи прийшла загадкова й потайна Марія. Між дівчатами виникла приязнь, і вони стали подругами. А потім трапилося дещо, про що хотілося б ніколи не згадувати. Те, що зникло назавжди, померло разом з Марією… Та одного дня вже доросла Луїза отримує сповіщення: Марія Вестон хоче стати вашим другом на Facebook. Але цього не може бути. Бо Марії не може бути. Давно забуті жахіття та старанно приховані секрети. І та ніч у далекому минулому, що назавжди пов’язала двох дівчат моторошною таємницею. Якщо Марія жива, Луїза втратить усе: роботу, сина і навіть власне життя.

Володимир Лис «Острів Сильвестра»

    Людина припливає на безлюдний острів, щоб покінчити зі своїм життям. Лунає фатальний постріл з рушниці. Фінал життєвої трагедії? Але виявляється, що це може бути початком химерної та захопливої історії, де переплітаються минуле і майбутнє, любов і боротьба за своє «я», шлях до себе й інших, втеча і повернення. Де тільки Пінга і Понг, зайці з дивного острова посеред лісового озера, здатні врятувати самогубця. Де можна виправити минуле і змінити майбутнє. Як це зробити?

Джон П. Стрелеки  «Кафе на краю світу»

    Зупиніться. Поставте на паузу щоденну метушню, вирвіться з її тенет і зазирніть до кафе на краю світу. Розгорніть меню й придивіться уважніше до останньої сторінки — там ви прочитаєте три запитання, від яких тікали все життя. Чому ви тут? Чи боїтеся ви смерті? Чи вдоволені ви? Ця книжка допоможе у пошуках відповідей. З нею ви запалите вогонь у душі, усвідомите, що цінне, а що — марнота, поглянете на життя під іншим кутом зору, незалежно від набутого досвіду. «Кафе на краю світу» — справжній видавничий феномен, бестселер поза часом, що надихнув мільйони людей у всьому світі на великі зміни. Чарівна, легка й наснажлива, ця книжка вплине на ваш світогляд і назавжди змінить життя.

Пізнаймо Україну разом

Цар-колос, 1949р.

Разом ся згуртуймо та заколядуймо

 

Колядують зорі на Різдво Христове

    Різдво є одним з головних християнських свят, яке вирізняють унікальні звичаї і традиції, а також власні символи.

   В Україні традиції святкування Різдва Христового передавалися від покоління до покоління. Наші прадіди чекали цього свята весь рік і ретельно до нього готувалися.

  6 січня з появою першої зірки українці сідають за щедрий, але пісний стіл. Святий вечір прийнято проводити у колі всієї родини.

 Святкова вечеря традиційно складається із 12 страв, які символізують 12 апостолів. Головною різдвяною стравою є кутя - пшенична або ячмінна каша з родзинками, маком, медом і горіхами.

   У Святвечір до хати приносять дідух - житній, пшеничний або вівсяний сніп. Він символізує урожай, добробут, дух предків і є оберегом роду.

  Колядування стало важливою традицією Різдва.  Колядники починають ходити по будинках із Святого вечора. Часто вони носять із собою на палиці велику зірку - вона символізує Віфлеємську, яка ознаменувала народження Христа. Вважається, що чим більше колядників відвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік.

     Для більш глибшого ознайомлення з традиціями святкування Різдва до уваги користувачів у бібліотеці           представлена різдвяна мозаїка

                   "Колядують зорі на Різдво Христове"