Звичаї нашого народу

    Весняні обрядові пісні й хороводи в Наддніпрянській Україні називаються веснянками, а в Галичині - гаївками, ягівками, гагілками на Поліссі - маївками, магівками, а на Яворівщині - риндзівками, на Волині - рогульками...

Урок духовності

   

    У давніх слов'ян був звичай, зустрічати весну, виганяти, ховати або топити зиму. Для цього робили із соломи опудало, одягали його в людську одежу, співали над ним пісні, а пізніше роздягали, топили, палили або рубали. Після спалення попіл кидали у воду.
Різновид веснянок є гаївки - твори усної народної словесності, якими супроводжувались обрядові дійства, весняні ігри та святкування, що відбувались у гаях, лісах чи поблизу водоймищ.
    Термін "гаївка" походить від назви індійського свята весни "гулі" або "голі". Він відстоює думку, висловлену вперше В.Гнатюком, що "гаївка" походить від "гай" - місця проведення язичницьких оргій та забав, звідки - часті рефрени типу "гай-гай". "ой, гай", "гаю-гаю" та інше.
   Дехто з дослідників не поділяє такої думки, оскільки поряд з терміном "гаївка" існував цілий ряд назв цьогож жанру, що побутували паралельно на різних територіях України.  Історик М.Грушевський подає такі: "ягівка", "гаілка", "гагілка", "ягілка", "галанівка", "лаголайка" та інші.
   Ф.Колесса вважає, що відмінність гаївок в тому, що вони виконувались тільки у час великодніх свят, а веснянки, на його думку "обіймають" крім гаївкових ігор, ще й цілий цикл пісень, які співають вже від Благовіщення цілу весну...
 

Гаївки у християнській традиції відбивають радість і Весни, і Воскресіння Христового.