Шевченко у душі...

    Шевченківські читання промайнули дуже швидко і ось уже на порозі Великдень. У ці світлі весняні дні гостем нашої бібліотеки став Олесь Джур -  
 наш земляк, громадський діяч,  патріот. Він - той, кому не байдуже  все українське. 

 Т.Г.Шевченку

Степ, Дніпро, високі кручі,
Вітер грізно свище,

Над ланами, над лісами,

Знову біду кличе.

Там на кручі Кобзарева,

Височить могила,

Поглядає на нас Батько,

Дітей нерадивих,    

Підійшов я, зупинивсь,

Тихо промовляю:

"Якщо можеш, то прости,

Хоч мабуть не варто

Знов ми, нерозумні діти,

Ділим Батьківщину,

І не треба ворогів нам,

Чубимось без них ми.

Бо забули сини волі,

Сини гайдамаків,

Що таке і честь, і слава,

І рідная Мати.

Вже й не знаю, що ще треба,

Щоб встали зі сплячки,

Щоб прокинулись нарешті,

Козаки й козачки. 

Скільки будемо терпіти,

Все то, товариство?

Бо ще трохи і проклянуть.

Нас славетні Предки.

Що полишим своїм дітям,

Руїну і рабство,

Чи квітучу і могутню,

Свою, рідну хату"

Та ось там за полем, гаєм,

Бачу сходить Сонце,

Розверну я свої плечі,

Й радісно всміхнуся

Так, ми Батьку винуваті,

Будем виправлятись,

І вже бачу там і тут,

Голови чубаті.

Бо на Сонці проростає,

Розум і надія,

Честь козацька і звитяга,

Наша давня мрія,

Так, ми Батьку винуваті,

Що так довго спали, 

Вже нема чого баритись,

Треба Волю брати!

Тож тремти усяка нечисть, 

На Вкраїні нашій,

Буде Лад і буде Правда,

Завжди панувати!