Народний календар

Зима    

     Прийшла зима. Випав перший сніг, наступили 

морози покрились кригою ріки.

               В селі всі господарські роботи закінчено. Господарі ховають ременент, лагодять сани, їздять до млина та готуються до Різдвяних свят...

   

     Свят - вечір (кутя, коляда) - спільна вечеря всього роду. Господарі нічого не їли до вечора, поки не з'явилась перша зоря на небі. Вони щиро вірили, що саме в цей час народився Ісус Христос.

      Підготовка до свят - вечора носила урочистий характер. Усі предмети, які мали відношення до обрядового столу, набували чудодійної сили. На покуті під образами стелили чисте сіно, на яке ставили горщик з кутею, узваром. На покуті ставили сніп із жита, пшениці - дідух. Іноді туди встромляли косу, серп, граблі все це символізувало успіщну працю в наступному році.

   Живі, пам'ятаючи своїх мертвих родичів, ставили для них кутю та узвар на вікнах, розкидали варений біб по кутах, залишаючи немитими ложки та миски після вечері, -"щоб душі могли їхлизати для поживи". 

      Господар, жінка та діти розпочинають вечір з молитви...

"Просимо Тебе, Боже, щоб і тих душ до вечері допустив, що ми про них не знаємо; що в лісі заблудилися, у  водах утопилися, в темних нетрях задушилися, Молимось Тобі, Боже, за тих, що ніхто про них не знає, лягаючи і встаючи, і дорогою йдучи ніхто не згадає. А вони, бідні душі, гірко в пеклі пробувають і цього Святого Вечора чекають. Від нас у цей вечір молитви йдуть і мертві душі спом'януть!

     Перехрестившись тричі, вся родина повторює за батьком другу молитву - "за себе": "Господи, захисти худібку мою від звіра, а мене грішного (ім'я) від віри поганої та від безвір'я - на росах, на водах та на тяжких переходах. Дякуємо Богові Святому, що поміг нам дочекатися у мирі і спокої цих божих свят . Та поможи, Боже, їх у радості відправити і від цих за рік других дочекатисчь. Амінь".

     Після молитви господар знову бере в руки миску з кутею з полотном та свічкою і передає її господині, кажучи:

"Ми всі, з усього щирого серця і з Божої волі, кличемо праведні і грішні душі на Святу Вечерю, даємо їм усе, що маємо - щоб вони на тім світі вечеряли, як ми тут. Ми дбаємо і за ті померші душі, що на світі погибли і порятунку не мали. Нехай Бог прийме для них цю нашу вечерю. Я їх стільки запрошую і закликаю на цю тайну вечерю, скільки у цім полотні є дірочок та скільки зернин у солодкій Божій. Амінь".

     Господиня бере з рук господаря миску, ставить на стіл, і родина починає вечеряти. Спочатку їдять кутю, а потім - голубці, вареники, смажену рибу, капусту - все, що готувалось, а запивають узваром.

      Буває так, що господарі вже поважні люди і їхні діти розбрелися по світі або повмирали, а вони на старі  літа лишилися самітніми. Осиротіла мати, сідаючи за Святу Вечерю, згадує сина такими словами: "Сину мій, синочку Свириде, хто сказав би, що ти вже цього Святвечора не будеш з нами вечеряти, тут і твоя ложечка лежить - тебе дожидає!"

      Нелегко такій матері стримати сльози...

      Якщо на цей час трапиться сторонній чоловік, його теж запрошують до столу. Гість на Святій Вечері, за віруванням наших предків, приносив щастя в дім.

      Під час вечері виходити з - за столу не годиться, розмовляти багато - теж не добре. Першу ложку куті господар підкидає до стелі, - "щоб ягнята стрибали, як ця пшениця скаче відземлі до стелі!" Другу ложку куті підкидає, - "щоб телята рикали так, як це зерно стрибає від землі до стелі", а третю - "щоб бджоли роїлися".

      Кожна подробиця під час вечері має віще значення: якщо тінь на стіні подібна до скирти - буде врожай на хліб, до дерева - садовина вродить...

      Якщо хлопець під час вечері захоче води напитися, батько йому пити не дасть і скаже:

       - Не пий, сину, води за Святою Вечерею, ти - козачого роду. Як виростеш - у похід підеш слави здобувати, а в походах всяко буває; буває і так, що спрага мучить. Отож знай: витримаєш спрагу за Святою Вечерею - ніякі походи не страшні!

      Якщо син під час вечері пчихне - батько дарує йому лоша, бо це знак, що козаком буде. Якщо є пчихне дівчина, то це знак, що вона в господині збирається, і батько їй теля, буває, дарує - "на щастя".

      На Великій Україні діти носять вечерю до своїх близьких родичів: онуки - до баби і діда, племінники - до тітки і дядька, хрищенники - до хрищених батьків. "

       По вечері розпочинаються забави. Малі діти бігають по долівці, тішаться ялинкою, залазять під стіл і там "квокнуть", - щоб квочки сідали. Мати їм кидає за це горішки та дрібні гроші.

      Поступово все затихає і наступає святвечірня тиша. Малі діти, набігавшись, лягають спати, а старші понесли вечерю до діда і баби. Батько та мати в мапівтемряві при мигтячому вогнику свічки, схилились над столом і тихим голосом співають: "Бог Предвічний народився..."

14 січня - Новий Рік за старим стилем, або свято Василія      

 

     14 січня українці святкують кілька свят. Перше - свято на честь Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії. Церковні джерела характеризують його як аскета, богослова і вченого, автора кодексу чернечого життя. Також Василія Великого вважали покровителем землеробства, і саме тому цього дня основною обрядовою дією було засівання осель збіжжям.

      За церковними календарем 14-го січня також відзначають свято Обрізання Господнього. Саме тоді, згідно з церковними джерелами, за єврейським звичаєм відбувся обряд обрізання Ісуса Христа, після якого дитині й дали ім'я, провіщене ще архангелом Гавриїлом в день передання благої вісті Діві Марії, - Ісус.

       І нарешті, 14 січня - також перший день Нового року за старим стилем. Переддень Нового року своєю обрядовістю нагадував переддень Різдва та в народі називався Щедрим Вечором, що пов'язано зі звичаєм готувати багатий святковий стіл, який обов'язково прикрашали скоромні страви. На Новий рік, як і на Різдво, носили «вечерю», але Цього разу не родичам і знайомим, а лише сільській бабі-повитусі.

         Характерною прикметою новорічного свята в Україні було й щедрування - давній народний звичай церемоніальних обходів хат із побажанням щастя членам сім'ї та розквіту господарства. На відміну від колядування, обряд щедрування завжди був в Україні справді народним, позацерковним та незначною мірою відчув на собі вплив християнської церкви. Звідси і його радісне, оптимістичне звучання. До кінця XIX ст. обряд щедрування, увібравши в себе національний колорит та менталітет нашого народу, став явищем народної художньої творчості й таким зберігся і до сьогодні. Далі читайте, як перший день Нового року приходив у оселі українців.
19 січня - Водохреща або Йордан

Ще не встигли прийти свята як скоро вони відійдуть. Як співається в коляді: «А той третій празник – Святе Водохреща». Хрещення Господнє — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке в народі має назву Йордан, або Водохреща. Православні та греко-католицькі християни відзначають його 19 січня, тому воно збігається зі святом Богоявлення. Однак, ці свята слід розрізняти.

Із Хрещенням Господнім пов'язують хрещення в Йордані Христа. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордані. Коли вийшов на берег - з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва свята — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.

Свято Богоявлення у перші віки християнства вважалося збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного помноження хліба. Тому й сьогоднішню назву свята «Богоявлення», як стверджує у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, треба розуміти у множині, бо вона означає празник святих Богоявлінь.

Обряд Водохреща та свячена йорданська вода

Опівночі перед Водохрещам вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Були колись такі відважні любителі таємного, що ходили вночі на річку спостерігати це явище, але... ріки в цей час, звичайно, покриті льодом, і що там під кригою робиться — невідомо. Та все ж набрана з річки опівночі перед Водохрещам вода — цілюща; вона зберігалась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.

 До речі, усі більш-менш значні церковні свята супроводжуються освяченням води. Уперше людина занурюється у святу воду під час хрещення, зазвичай невдовзі після народження. Таким чином людина «оновлюється» для майбутнього достойного життя. Свячена вода неодмінно має бути присутньою під час освячення храмів, житлових і господарських будівель, а також усіх предметів, які використовуються під час богослужіння.

Йорданські традиції

Після водосвяття всі люди повертаються до своїх хат...

Поки мати або старша дочка подасть на стіл обідати, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочить їх у свяченій воді і кропить все в хаті та в господарстві; потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоці, дверях і миснику. Управившися з цим, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п'ють свячену воду, оскільки вважається, що свячена на Водохреще вода має вживатися натще, адже саме за цієї умови вона має найбільшу силу.

По обіді дівчата бігають до річки вмиватися в «йорданській воді» — «щоб були рожеві лиця».

Якщо перед обідом на Водохреща господиня місить тісто на пироги, то, витягнувши руку з тіста, не обтирає її, а йде в сад і обв'язує яблуневе дерево соломою, примовляючи: «Щоби сь на той рік родили яблука такі добрі і м'які, як тісто

У цей день колядники приходять до кожної оселі з віншуваннями та щедрівками. Вітають  господаря,  його сім’ю та родину.

Як бачимо, «Йордан» або Водохреща — це чисто християнський звичай, що прийшов до нас на Україну разом із християнством і зайняв одне з найповажніших місць серед традиційних свят нашого народу.

А опісля...

Наступного після Водохреща дня (20.01) люди справляли "посвятки" - тобто переходили до звичайного трудового ритму, та відзначали свято Івана Хрестителя. Остаточно роздавались тваринам ритуальні продукти з покуті й планувалась робота по господарству. Господині діставали свої починки (полотно, нитки й ін.), які перед Різдвом ховалися подалі від гріха, "щоб лихий ниток не плутав". З посвяток (20.01) вже знімались табу на відвідування корчми чи шинку, які діяли в Свята ("бо вода не посвячена"). Також жінкам вже дозволялося ходити по воду, чого вони не могли робити в свята.

Після Йордану наступали кількатижневі м'ясниці, під час яких ще можна справляти весілля і співати пісень. Після м'ясниць наступає найсуворіший Великий піст. Про нього кажуть так: "Великий піст усім притисне хвіст".

15 лютого - Стрітення Господнє

      Свято Стрітення, в народі "Стрічання", "Громиця", "Зимобор" відзначають через 40 днiв пiсля Рiздва Христового. До прийняття християнства в цей день слов'яни відзначали зустріч зими з весною. На Стрітення раніше освячували в церкві воду і напували нею хворих домочадців, окроплювали худобу, вози, пасіку.

      Християни  відзначають Стрітення Господнє як пам’ять про те, що Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського Храму Ісуса Христа на 40-й день після його народження, де відбулася зустріч зі старцем Симеоном. Богослови тлумачать цю зустріч дитини Христа із Симеоном як зустріч Старого і Нового Заповітів, зустріч даного єврейському народу Закону Божого і найвищого закону Божественної любові, принесеного у світ Ісусом Христом. На Стрітення в церквах України освячують воду, святять й свічки.

      Посвячені на Стрітення свічки називаються громичними, бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб вберегти людей і худобу від грому. У день Стрітення, прийшовши з церкви, запалювали громичну свічку – щоб весняна повінь не нашкодила посівам і щоб мороз дерева не побив. Від «громичної» свічки і саме свято Стрітення називалось колись ще й «Громиця». Протягом року зберігали такі свічки на покуті, або ж вплітали у дідухи. Такі свічки, за повір'ями, мають виняткову силу і оберігають оселю бурі, зливи чи смерчу, ниву — від буреламу чи граду, а членів родини — від «злого ока» та хвороб. Літом, коли часто – густо гуркотіли грози, а бликавка могла влучити в господарські та житлові будівлі, у хатах запалювали громничну січку, як надійний оберіг від лиха. Опріч того, за давнім християнським обрядом, цю свічку давали в руки тим, хто помирав. Це, на думку віруючих значно полегшувало передсмертні муки і очищувало людину від гріхотворних вчинків. Стрітенські свічки виготовляли за особливою технологією, суворо дотримуючись послідовності обрядодій.       

       Стрітенська вода мала такі ж властивості, як і Йорданська. Коли святили в церкві воду, віруючі набирали тієї води в нову невеличку посудину, приносили додому і пильно берегли: їй приписували особливу силу. За народним уявленням вона цілюща, нею натирали хворі місця і вірили, що це допоможе. Вважали, що найкраще ця вода допомогала від пристріту – хвороби, що спричиняло погане око. Стрітенською водою кропили й напували худобу – щоб не хворіла. Пасічники берегли цю воду весь рік і кропили нею вулики кожної першої неділі по молодикові. Вірять в цілющу силу стрітенської води багато людей й донині.


                                  Весна

      Весна прийшла і все кругом ожило. Сонячні промені пробиваються крізь хмари, проганяючи холод. Сніг сходить з пагорбів веселими струмочками. Звідусіль чується їх дзюрчання. Весна прийшла і принесла нове життя.

Великдень

     Світлий Великдень - це християнське свято, який присвячений Воскресінню Христовому. Це свято вважається одним із самих древніх і важливих для церкви. Святкування Великодня - найбільше і радісна подія для всіх людей. Він знаменує собою любов до життя, перемогу над смертю і надію на вічне існування.У цей святковий день церква радіє, широко розчиняє свої двері, впускаючи всіх бажаючих посвятити великодні паски, яйця та інші страви, принесені в кошику.

Коли святкується Великдень?

      Християнська Пасха святкується постійно в неділю, тільки дати змінюються. Точну дату вирахувати самому досить важко, адже вона формується згідно сонячно-місячним календарем. Православна і католицька Пасха настає в різний час, тому що використовуються різні календарні системи.

        Це свято має свої традиції, які встановлювалися поступово протягом багатьох століть. Так як Великдень найяскравіший ознака всього живого і оновленого, то головними символами цього дня вважаються Життя (паски і розфарбовані яйця), Вода (великодні струмки) і Благодатний Вогонь. У всіх містах і селах у великодню ніч люди йшли до церкви, слухали богослужіння, святили воду і великодній кошик з продуктами.

      Після служби в церкві прийнято прийти додому, накривати стіл і розговітися. Особливо чекають цього дня люди, які тримали строгий 48-денний піст. У першу чергу потрібно покуштувати яйце, після нього паску. Як тільки такий ритуал буде виконано, можна приступати до інших частувань.

Найулюбленіша великодня забава - битва яєць. Для неї потрібно взяти прикрашене або розмальоване яйце і вдарити будь-яким боком яйце суперника. Виграє той, чиє яйце лишиться цілим.

 Молоді і старі, діти і дорослі, чоловіки і жінки при зустрічі повинні тричі поцілувати знайомого і сказати "Христос Воскрес!", а у відповідь почують "Воістину Воскрес!".

Існує кілька великодніх прикмет і обрядів, які прийшли до нас ще з давніх часів:

Той, хто першим прийде додому після церковної служби, весь рік буде щасливий.

Зануривши у воду з освяченим яйцем золоті прикраси, можна залучити багатство і успіх.

Пасхальне яйце прокатати по личку дітей - захистити їх від пристріту.

     Щоб уберегти щастя в домі, на Великдень не можна займатися ніякими домашніми справами.

Щоб відчути чари і значимість  Пасхи, не обов'язково бути глибоко віруючою людиною. Адже це свято, в першу чергу, про все дорогому і головне, що є у людей: про добро, про любов, про дітей, про прощення. А ще це чудова традиція, провідати всіх своїх рідних, зібратися всім разом за великим столом і просто насолоджуватися життям

       Великдень – це  свято, під час якого людина очищає душею і тілом. В цей великий день не можна займатися господарством або ходити на роботу. Виключення, звичайно, бувають, догляд за хворими людьми і дітьми. Також у день Великодня не можна відвідувати цвинтарні угіддя. Для таких моментів існує особливий день, який йде відразу після того, як закінчуються гуляння на Великдень. Так, як день Святого Воскресіння вважається радісним днем, заборонено проводити панахиди по померлих.

В передпасхальні та пасхальні дні церква не проводить вінчання, мотивуючи це тим, що свято придуманий не для фізичних утіх, а для повного духовного і морального очищення, тим самим відбувається відродження людської душі.

                               Літо

     Трійця (зелені свята) 

Зелені свята — українська назва християнського свята Трійці, що відзначається на 50-й день після Паски. Обрядовість Зелених свят знаменувала завершення весняного і початок літнього календарного циклу. В основі її лежали культ дерев та рослинності, магія закликання майбутнього врожаю.

     Напередодні зеленої неділі, у суботу, що називалася клечаною, обов'язково прикрашали подвір'я та господарські будівлі клечанням — зеленими гілками клену, верби, липи, акації, ясеня, горіха, дуба тощо. Забороненим деревом подекуди вважалася осика, на якій, за повір'ям, повісився Іуда Іскаріот. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м'ятою, пижмою, ласкавцями, татарським зіллям.

Аїр(в народі - лепеха), як його ще називали «татарське зілля» має дуже сильний приємний аромат свіжості. З його прикореневих стебел робили солодощі на зразок східних - висушували і зацукровували, ласощі за смаком не поступалися зацукрованому кореню східного імбиру. Аїр дійсно дістався селянам від татар, точніше від татаро-монгольського нашестя. Татарське зілля монголи вважали культовою рослиною, вони свято вірили, що водойми, в яких росте аїр, чисті, і воду з нього можна пити без побоювань. Тому на шляху до сіл і селами завойовники розкидали у водойми шматочки кореневища аїру, так він і прижився у нас. Наші селяни помітили, що навіть на болоті в заростях аїру менше роїться комах, ніж на інших берегах.

     Тому аїр і стали збирати і стелити на глиняні підлоги в бідних селянських хатах, щоб вивести не тільки мух і комарів, але навіть тваринних бліх. Адже молодих ягнят, козенят, телят і курчат, народжених ранньою весною, від холодів ховали у будинку разом з людьми. А тваринні блохи за відсутності господарів легко нападали і на людей. Аїр стелили на підлогу разом з полином і чебрецем. Цей спосіб дуже ефективний для вигнання котячих і собачих бліх з дому до сих пір, ефективніше і краще інших хімічних репелентів. Але обряд прикраси будинків зв'язувався не з комахами, а з повір'ям, що прийдешні в будинок душі померлих зможуть сховатися, вселяючись в трави. Ось чому не вносили до хати осику, вербу і крушину. Через 3 дні після Трійці трави викидали або спалювали.

      Троїцькі розваги починалися з понеділка і тривали цілий тиждень. Звичайно їх влаштовували в лісі чи полі, на вигоні за селом. Подекуди молодіжні забави й танці проходили біля спеціальних лаштунків — ігорного дуба або явора. Вони являли собою довгу жердину, до якої зверху горизонтально прикріплювали колесо, прикрашене гіллям, квітами, стрічками.

       На Лівобережжі дівчата водили тополю — одягали одну з-поміж себе тополею і водили її по дворах. Кожний господар радо зустрічав процесію і, приймаючи від неї добрі побажання, щедро обдаровував учасників обряду. На Поліссі побутував близький за значенням обряд троїцького куста, роль якого теж виконувала дівчина.

      На Зелені свята, як і після Великодня, провідували померлих родичів, могили яких обсипали клечаним зіллям. На кладовищі влаштовували панахиди та спільні поминальні трапези. Ця традиція подекуди збереглася до наших днів.

     А свято Трійці дівчата проводили обряди з плетінням квіткових вінків і завивання берези. Якщо гарненько завити берізку, то збудуться задумані бажання, наприклад, полюбить вподобаний хлопець. Якщо вінок розвився - бажання не збудеться. Зелений вінок свідчить про продовження дівоцтва. Засохлий вінок - до добрих чи поганих змін у житті. Якщо на Трійцю наречений засватається, а на Покров молоді одружаться - життя буде довгим і щасливим. Троїцький коровай засушували в сухарі і зберігали до весілля. А потім ці сухарі замішували у весільний коровай на щастя і любов молодих.

7 липня - Івана Купала

Найколоритніше та найцікавіше свято, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят – це свято молоді – Купало, або Купайло, що з часом, після прийняття християнства, деякою мірою трансформувалося в церковне свято.

Йдеться про народження Івана Хрестителя, яке святкується церквою 7 липня, або 24 червня за старим календарем. Після поширення християнства давнє народне свято Купала в результаті «християнського нашарування» почало називатися святом Івана Купала, а в окремих місцевостях побутували навіть такі назви, як Іванець, на Буковині – Іван Лопушник.

    Свято починається ввечері, напередодні Купала. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь, який символізує сонце-зародок у материнській утробі. Він має горіти цілу ніч - від заходу Сонця-Ярила в лоно Матері-Землі (смерті) до сходу (народження) Купала. Перед запаленням вогнища чотири чоловіки зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає чотири сонця (чотири пори року). Потім всі сходяться до хмизу і запалюють вогнище, що символізує "сонячне сплетіння".

     У надвечір'я дівчата гадають на судженого - кидають у воду свої вінки, а хлопці повинні їх дістати. Вінок - це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі на це свято (як правило, вибір зарання узгоджують).

      Якщо дівчата примушують хлопців (вогонь) зайти за вінком у свою стихію (воду), то після запалення вогню при заході сонця хлопці перестрибують через вогонь спочатку самі, показуючи свою спритність, а потім, як стихне полум'я, у парі з тими дівчатами, вінки яких дістали. Кожен вважає за честь очиститися вогнем, тричі перестрибнувши через багаття. Існують прикмети, пов'язані з цим: якщо парубок найвище стрибнув - буде гарний урожай у його родини, вскочить у полум'я - чекай біди. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною - вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя. Тому важливо знати, що не можна стрибати через Купальське вогнище будь із ким, а лише з судженим (судженою).

    Хлопці спускають з гори вогняне колесо-сонце (символ літнього сонцевороту) або ж розкручують його на стовпі під загальне пожвавлення і радість.

Коли забави стихають, люди від вогнища запалюють свічки на заготовлених зарання кошиках-віночках і йдуть до річки, щоб пустити їх водою й ушанувати предків. Після цього всі сідають за святкову вечерю, віддаючи шану предкам і молячись за народження літнього сонця Купали.

Купальська ніч і Купальські вогні

      Коли вечоріло, дівчата з хлопцями збиралися окремо і йшли до лісу. Дівчата співали пісень і несли гільце – гарний вершок черешні, вишні, яблуні чи клена. Прийшовши в ліс, встановлювали гільце в землю і оздоблювали його польовими та городніми квітами, зокрема, любистком, трояндами, барвінком, обвішували цукерками, бубликами та випеченими у вигляді пташок пташками, прикрашали різнокольоровими стрічками. На вершечок настромлювали невеличкий віночок з барвінку. Непомітно в кількох місцях прив’язували кропиву та колючі будяки.

      У цей час хлопці здобували живого вогню – терли сухі деревини – і розпалювали багаття. Спочатку в землю вбивали довгу палку, навколо неї накладали хмизу і, здобувши живий вогонь, чотири хлопці одночасно підпалювали це багаття з чотирьох сторін. І коли вже вогонь освітлював місце святкування, хлопці роздивлялися дівчат і умовлялися, хто яку дівчину буде ловити.

Дівчата навколо свого гільця водили хоровод, співаючи купальських пісень:

 Ой, вербо, вербице!

Час тобі, вербице, розвиватися!

Ой, ще не час, не пора.

Час, тобі, Іваночку, женитися!

Ой, ще не час, не пора:

Ой, ще ж моя дівчина молода...

Та нехай до літа, до Йвана,

Щоб моя дівчина погуляла.

Та нехай до літа, до Петра,

Щоб моя дівчина підросла...

    Бажаючі йдуть у ліс шукати цвіт папороті, як правило, парами. Хтось намагається знайти за її допомогою скарби, а хтось знаходить своє щастя - кохання.

                                                   
                                                     19 серпня - Спаса

Преображення Господнє (спас). У це свято за древнім церковним звичаєм  святять груші, яблука, мед і обжинкові вінки або жмут колосся жита й пшениці. Тому в народі цей день називають Другим, або Яблучним, Спасом. Свято Преображення обрано для благословення плодів, бо в Єрусалимі саме в ту пору дозрівав виноград, який і прийнято освячувати в цей день. Церква, благословляючи принесені плоди, утверджує думку про те, що все — від людини до рослини — повинно бути присвячене Богу як Його творіння.

За народними прикметами, Яблучний Спас означає настання осені і перетворення природи. Прийнято вважати, що ночі після Спаса стають набагато холоднішими,  від цього дня вже можуть починатися приморозки, а тому й кажуть: «Прийшов Спас, держи рукавиці про запас!»

  Зі святом Спаса пов'язані різні обжинкові обряди: святять у церкві обжинкові вінки, на ниві ставлять «Спасову бороду» — останні незжаті колосся, які просто на полі урочисто зав’язуються червоною стрічкою і яким приноситься в жертву хлібина. До церкви несли святити квіти, мак, вірячи, що обсипання свяченим маком перешкоджає ходити до хліва відьмам, а до дому — ходячим покійникам. Після посвяти квіти й голівки маку кладуть за іконами, де вони зберігаються до весни. Весною мак розсівають по городу, а сухі квіти на Благовіщення вплітали до своїх кіс — «щоб не випадало з голови волосся».

   Перед Спасом є два тижні посту — «Спасівка». Існує легенда, що спасівка — це є продовження Великого посту. Бог призначив для Великого посту дев'ять тижнів, а святі отці почали просити Бога, щоб щось із тим зробив, бо для людей затяжко витримати такий довгий піст. Тоді Бог розділив той піст на дві частини: сім тижнів навесні перед Великоднем і два тижні вкінці літа перед Спасом. Ось чому за народнім віруванням у спасівку треба так само постити, як і у Великий піст.

   В Україні прийнято також плести ритуальні віночки. Один із таких віночків – вінок Спаса – плетуть навесні, як заквітнуть зозулині черевички та яблуні. Додають ще вишневі листочки. Надягають вінок лише на Спаса. До віночка прив'язувалися відповідні стрічки: посередині – жовтогаряча, далі голубі, сині, жовті, фіолетові – кольори Спаса. Жовтий – колір сонця. Розповідають таку легенду:

"Йшов Спас до Сонця – Ярила – і просив у нього один промінчик весни, щоб освятити ним весняні квіти з дівочого віночка.  А Ярило відповідало: "Я тобі дам промінчик мудрості і здоров'я. але мусиш мені принести в долонях дві краплинки голубої водиці (тому й голубі стрічки), зіроньки ночі синьої (сині), радість життя (жовті) та мудрість людську (фіолетові)". Спас дає на те згоду і через три дні все обіцяне приносить Сонцю.  А Сонце вручає вій промінь, святить дерева. Торкається кожної гілочки. Яблука. Сливочки…"

   Одягали той віночок дитині з трьох років - на Спаса, як давали яблучко та приказували: «Здоровому тілу – здоровий дух!»

28 серпня - Успіння Пресвятої Богородиці (Перша Пречиста)

Двадцять восьмого серпня є свято Успіння Пресвятої Богородиці, або, за народною назвою, "Перша Пречиста". Успіння - кінець земного життя Богородиці та переселення її в життя небесне.

Після того як Ісус Христос вознісся на небо, Матір Божа лишилася під опікою апостола Івана Богослова. Незадовго до свого успіння Божа Матір прибула до Єрусалима. Свій час вона там присвячувала невтомним молитвам. Одного разу на Голгофі до неї з'явився архангел Гавриїл і провістив їй скоре переселення до життя небесного.

За звісткою архангела, успіння Богородиці мало статися о третій годині. Святі апостоли запалили безліч свічок і оточили урочисто прикрашену постіль, на якій лежала Мати Божа. Зненацька засяяло божественне світло і до людей зійшов сам Ісус Христос у супроводі янголів, архангелів та праведних душ. Побачивши сина, Матір Божа дуже зраділа і без жодних тілесних страждань віддала свою душу. Через три дні апостоли не знайшли в труні тіла Богородиці, а тільки її поховальні покривала. Це був доказ того, що Божа Мати справді вознеслася на небо.

Щодо народних традицій цього дня, то протягом осіннього періоду є три "Пречисті", що про них у народі кажуть так: "Перша Пречиста жито засіває, друга - дощем поливає, а третя снігом покриває". Тож в період "Першої Пречисти" відбувається озимий посів.

Від цього дня дівчата у селі вже не мають тяжкої роботи, кажуть: "Прийшла Перша Пречиста - дівка стає речиста" - починає багато говорити, бо нема вже що робити.

Після Успіння Пресвятої Богородиці родини, у яких були діти на порі, починали активно готуватися до весільного сезону.

В цей час починався також збір урожаю. Залишалися ще тільки "зимові" сорти яблук та деякі груш. Збираючи садовину, дівчата співали:

Пречиста по груші ходила,                                 

Пречиста мішок загубила,

А Спас ішов, мішок знайшов.

"Спасику-батьку,

Віддай мій мішочок,

Не буду ходити у твій садочок".

Осінь 

      Минуло тепле літо. Минулося тепло, а з ним довгі сонячні дні.

        Відлітають у теплі краї птахи, жовтіє листя на деревах, а по садах достигли яблука, горіхи, груші. Люди викопують городину.  І тільки калина на кущах червонітеме ягодами через всю осінь, аж до зими ...      
        Сонце все нижче опускається над обрієм. Короткими стають дні і довгими та холодними ночі. У сонячні дні срібні нитки бабиного літа виплітають на пожовклій траві казкові візерунки.

          14 жовтня - Покрови Пресвятої Богородиці

Чотирнадцятого жовтня відзначається одне з найбільш шанованих свят в Україні - свято Покрови Пресвятої Богородиці, або, як зазвичай кажуть, "Покрови" чи "Святої Покрови".

За легендою, у цей день військо давніх русів на чолі з Аскольдом взяло в облогу Константинополь. Мешканці міста в гарячій молитві звернулись до Божої Матері з проханням про порятунок. Богородиця з'явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою (омофором). Після цього вороги вже не могли побачити цих людей. Як вказують деякі джерела, вражений Аскольд та його дружинники прийняли святе хрещення і стали християнами.

Для козаків Покрова була найбільшим святом. Цього дня відбувалися вибори нового отамана.

Наші лицарі вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю козаки вважали своєю заступницею і покровителькою. На Запорожжі була церква святої Покрови. Козаки збудували також багато однойменних храмів та шанували особливо ікони Покрови. Деякі Покровські храми, переважно ХVIII століття, вціліли до нашого часу. Перлинами української архітектури можуть вважатися Покровський собор Харкова, зведений у 1689 році, у стилі мішаного козацько-московського бароко, та київська трибанна церква Покрови на Подолі, збудована у 1766 році Григоровичем-Барським.

Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорозької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай в еміграцію, взяли із собою образ Покрови Пресвятої Богородиці. Впродовж століть в Україні це свято набуло ще й козацького змісту та отримало другу назву - Козацька Покрова. З 1999 року свято Покрови в Україні відзначається як День українського козацтва.

1942 року в цей день було офіційно утворено Українську Повстанську Армію, яка теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці. Українська Повстанська Армія боролася за самостійну Україну, воювала проти польської Армії Крайової, гітлерівської Німеччини і Радянського Союзу. Таким чином, Покрова святкується в нас не тільки як народно-релігійне, а й національне свято.

"Покрова накриває траву листям, землю - снігом, воду - льодом, а дівчат - шлюбним вінцем". В українських селах до сьогодні дотримуються давньої народної традиції грати весілля після Покрови. Шлюбна пора в Україні - від Покрови і до початку Пилипівки. До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, який починався після Першої Пречистої.

Дівки, яким надокучило дівувати, молилися: «Свята мати Покровонько, покрий мені головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою», «Мати-Покрівонько, покрий Матір сиру Землю і мене молоду».

Для того, щоб усі члени сім'ї були здоровими, на Покрову старша господиня брала вишитого рушника, що був над іконою Богородиці, і розвішувала його над вхідними дверима.

В народі збереглося повір'я, що у Пресвятої Діви є опікун Покров, якого просили: "Батеньку Покров, накрий нашу хату теплом, а господаря - добром".